Телефон гарячої лінії: +380-(66)-891-75-85

Телефон гарячої лінії: +380-(66)-891-75-85

Управління освіти Краматорської міської ради

Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Краматорської міської ради Донецької області

Новіков Олександр Іванович

Директор ззсо №2

Контакти:

Соціальні мережі

Новіков Олександр Іванович

Директор ззсо №2

Графік роботи директора:

Понеділок - субота

часи роботи:

8:00-15:30, Субота: 8:00-13:00

Перерва:

13:00-13:30

Графік прийому громадян:

Понеділок

Часи прийому громадян:

9:00 - 15:00

Адреса школи:

84331, Україна, Донецька область, м.Краматорськ, вул. О.Вишні, 15

про ЗЗСО

“Народження другої школи – явище унікальне”, – стверджує перший директор ЩШ № 2 Горовий В.І.

“… Другий середньої тридцять років! .. Невже вже тридцять! А як ніби це було недавно. За цей час дерева, посаджені першими учнями, вже виросли і постаріли; змужніли й розсіялися по всій земній кулі випускники школи. І вже за шкільними партами сидять діти тих перших учнів, які тридцять років тому несміливо входили під шкільні склепіння. А школа не старіє, а тільки мужніє і міцніє. Міцніє силою свого педколективу, славою своїх випускників.

 Народження і поява другої школи – явище унікальне.


70-ті роки ХХ століття … Прекрасний час, коли щорічно в місті щось будувалося, відкривалося. На південному сході міста в чистому полі почалося велике будівництво багатоквартирних панельних будинків: 196 квартал. Але ми всі знаємо його під іншим ім’ям: Даманський. Коли в лютому здавався перший будинок – а погода була вітряна, – хтось з будівельників сказав: «Дует, як на Даманському». Мався на увазі острів на Амурі та відомі події відбулися там. Так і став 196 квартал Даманський. За проєктом забудови кожен квартал повинен був мати магазин, дитсадок, школу. І першою серед всіх будувалися пізніше на мікрорайонах шкіл стала наша друга.

Я працював директором ЗОШ № 12, а жив на 196 кварталі по вул. О.Вишні, будинок 5-а. Перед будинком був великий майданчик, захаращена будматеріалами. Ніхто з жителів ще не знав, що тут буде.

Осені 1972 мене викликав завідувач міського Ільєнко Е.Т. і запропонував опікуватися будівництвом нової школи з подальшим призначенням директором. Я погодився. Він вручив мені креслення школи та побажав удачі. Пропозиція була привабливою, цікавою – я був молодий, хотілося зробити щось своє, незвичайне. А тут така удача! Середня школа № 12, в якій я починав працювати директором, була старою, зі своїми сформованими традиціями, з прекрасним педагогічним колективом. Вона стала для мене справжньою педагогічною школою, де я багато чому навчився. Назавжди залишилося в серці тепле і вдячне почуття до неї. Але я мріяв створити свою школу, сформувати свій колектив, встановити свої традиції. І ось така можливість мені надавалася!

Будівництво почалося восени 1972, а до зими вже стояла коробка будівлі. Будував школу трест «Крамжілстрой» СУ № 1. Я тісно спілкувався з робітниками: бригадирами мулярів, теслярів, тинькарів. Звертався з проханнями про зміну або додаванні чого-небудь. І жодна моя прохання не була відкинута. Мені завжди йшли назустріч.

Протягом весни й літа 1973 я займався придбанням в ОБЛСНАБ Донецька обладнання, меблів. Дещо купував і в Краматорську. Скрізь зустрічалися люди, які розуміють мої турботи та намагатися не відмовити в проханнях. А потім постало питання про комплектації школи вчителями. Мені була надана рідкісна можливість вибирати … завучем у школу були спрямовані Рудь Є.Г. і Грязева Ж.А.: чудові люди, прекрасні фахівці, професіонали своєї справи. Я низько схиляю перед ними голову. Це багато в чому завдяки їм школа вистояла під натиском 2600 учнів. Жанна Олексіївна пізніше перейшла в іншу школу, а Олена Григорівна ще довго працювала, як лікар, тримаючи here на пульсі життя школи.

Організатором позакласної та позашкільної роботи була призначена Федяєва А.А. Як у цій маленькій жінці знаходилося так багато енергії скрізь встигнути і все зробити! Олександра Олексіївна, наша Сашенька, стала зачинателем і учасником всіх цікавих і добрих справ у школі. Вона була «брильянтином», «живчиком» нашої другої школи.

Одним з цінних «придбань» для школи вважаю вчителя музики й співу Мухаева В.С. Це людина незвичайної доброти до дітей, фанатично відданий музиці. Саме завдяки йому школа співає. Жоден вечір не проходив без музичних виступів учнів. А який був хор! За один тільки рік Віктор Сергійович створив такий співочий колектив, який на щорічному огляді шкільних учнівських хорів посів перше місце. І так тривало і в наступні роки. Причому, на заняття хору не потрібно було «заганяти» учнів: достатньо було тільки одного оголошення про заняття хору в четвер, і учасники у повному складі були на репетиції. Як звучали пісні «День Перемоги», «Не крутите строкатий глобус». Був створений ще окремий хор хлопчиків. На вечорах, ранках дітям підспівували всі, починаючи з суворої Олени Григорівни та закінчуючи лаборантами і технічками.

Безумовно, школі з вчителями пощастило. Прийшли педагоги, які мають стаж роботи від 5 – 10 років і понад 15 років. Цей сплав дав дивовижний результат: друга середня владно, впевнено заявила про себе відразу. На перших же міських шкільних олімпіадах наші учні посіли призові місця. Місто було в подиві: що це за друга школа така. І пізніше по НВП ми обійшли вічного лідера СШ № 5 і забрали з їхніх рук перехідний Червоний прапор. У цьому заслуга вчителя НВП майора Федорова В.Ф., людини неспокійного серця, завжди спрямованого вперед, у майбутнє. Завдяки йому був створений кабінет НВП, своїми силами побудований стрілецький тир. Велику допомогу надав Василь Пилипович і в створенні кімнати бойової слави. До речі, така кімната з’явилася в нашому місті однією з перших не гірше, ніж в ЗОШ № 6, хоча там працював професіонал – художник Ноткин.

Перевіряти роботу серед юнаків з початкового військового вишколу приїжджали з ЦК КПРС і Генерального штабу СА і хлопці не осоромилися. Голова комісії, полковник, за роботу сказав усім красно дякую. І скільки потім було комісій всяких і різних – не було жодного нарікання.

Мені б не хотілося когось особливо виділяти з учителів, а їх було 98 осіб. І це не тому, що я не пам’ятаю всіх або мені нічого сказати про них. Якби я задався метою писати книгу про школу, тоді інша справа. А це лише невеликі замітки про те, на жаль, уже далекому, прекрасному часу. Всі вчителі намагалися виконати роботу якнайкраще, був якийсь загальний азарт, ентузіазм. Було навіть суперництво, наприклад, в оформленні кабінету. Згадалося: раптом дізнаємося, що в ЗОШ № 35 почали клеїти шпалери в класах – вчителі відразу взяли це на замітку і незабаром з’явилися й у нас (спочатку початкові) класи, обклеєні шпалерами.

Друзі мої, товариші, люди добрі, як казала моя вчителька Вікторія Григорівна Танчук, ви зробили та робите велику справу, довівши своїм ставленням до праці, що навіть в не дуже хороших умовах можна творити добро, творчо ставитися до своєї справи, добиватися успіхів. Низький уклін Вам!“